Вірш В. Симоненка — лірична сповідь поета про своє «я» — горде, безкомпромісне, гідне звання людини. Iдея цього твору — довести читачевi, що кожна людина неповторна. Мотиви цього твору: справедливiсть, самоповажага. Через цi мотиви автор дуже уже яскраво передав образи свого власного «я», народу, влади. Провiдним художним засобом, котре запам`ятає кожен читач є порiвняняя — «Ми — не безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних.» Також можна вiдокремити епiтети, котрими автор описую представника чиновничиства «Очицями, повними блекоти», «Він гримів одержимо і люто», «лице рябе». Український народ атор описує в протиставленні з владою: «Ми — це народу одвічне лоно, ми — океанна вселюдська сім'я.»

Читаючи кiноповiсть, я дiйсно побачив Україну в огнi та в мене виникло питання, чому це здiйснилося, чому саме так склалася iсторiя. У той час iнтелiгенцiя України думала, чо це — наслiдок столiтть iмперської влади, наслiдок пригниченнь та вiдсутностi права слова — саме тому народ України не може об`єднатися, скинути ярмо та жити своїм життям. Устами Фон Крауза автор говорить «Звісно, Україна — це передусім українці. Які вони? Працьовиті, винахідливі, терпеливі, співучі, мужні, сентиментальні! Ще, на жаль, понад трьохсотлітнє ярмо імперської Росії та більшовизму прищепило українцям синдром рабства. За комуністичної системи поняття „Україна“, „Батьківщина“ було замінено іншим — »класова бо­ротьба". «Обучали класам»,- каже Павло Хутірний «Ніхто не став їм у пригоді із славних прадідів, великих воїнів, бо не вчили їх історі. В них (українців) нема державного інституту… Вони не вивчають історії… У них від слова „нація“ зали­шився тільки прикметник.» Але зараз у нас є Держава, ми вивчиваємо iсторiю, але нiчого не змiнилось-зрадникiв меньш не стало. Україна як була на колiнах, так й залишилась. Працьвитих, винахiдливих, спiвучих, мужнiх, сентиментальних я з народження не бачив. Я вважаю що усi цi лиха, що терпить українскiй народ трапилися через владу. Ще з часiв Київської Русi князям не було дiло до народу з їого проблеми — заради влади вони проголошували братовбивчi вiйни, а пiсля пирової перемоги приходили iноземнi вiйська: татаро-монголи, напади Московьскої держави, Польши i кожен раз вони забирали собi по шмотку нашої рiдної землi, доки її зовсiм не залишилося.Отже, нi за якi грiхи Бог нас не карає, бо народ сам собi не володар, а тому й не може нiчого зробити.

Я вважаю, що Олександр Довженко — дiйсно неординарна особистiсть.Ще на уроцi, коли я слухав про життя Олександра Довженка, я здивувався, наскiльки багатогранною людиною вiн є. Ця людина здобула освiту вчителя (викладав природознавство, гімнастику, географію, фізику, історію, малювання), економиста, художника. Вiн став вiдомим як письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу. За свою життя вiн спромiгся воювати проти більшовиків у лавах армії УНР та не бути розстрiляним бiдьшовиками (котрi вбивали й за набагато меньшi полiтичнi та iдеалогiчнi злочини, а частiше-розстрiлювали iнтелигенцiю й без суда й слiдства). Бiльш того — Олександр Довженко змiг вступити до партiї бiльшовикiв, котра дозволила йому вирушити за кордон(!) навчатися. Я вважаю, що було потрiбно бути неперевершенний майстром слова щоб здобути собi такi умови життя. У цьому його сила як людини, котру не змогла пiдкорити владу.Його творча сила теж пiдтвержена багатбома критиками, його фильми стали класикою українського кино — основаю, на яку будуть спираться майбутнi поколiння.Отже, Олександр Довженко — дiйсно неординарна особистiсть, яка знайшла себе в життi.

грiх-злочин, порушення, руйнування, шкода, дурний вчинок
помста-вiдплата, воздаяння, повернення(у сенсу повернення зла за зло), кара

Я вважаю, що Iван Багряний знайшов своє щастя за кордоном. Багряний довго шукав це щастя на Батьківщині. 1922 року починається період трудової діяльності і активного громадсько-політичного життя: він то завполіт цукроварні, то окружний політінспектор в Охтирській міліції, то вчитель малювання в колонії для безпритульних і сиріт. 1925 року вийшов із комсомолу. Щоб «збагатитись враженнями» (вислів Івана Багряного), побував на Донбасі, в Криму, на Кубані. До 1930 він активно писав у журналах, газетах, видавав книжки. Багряний усього себе віддавав Батьківщині, народу, бо в ціому бачив щастя справжніого патриота.16 квітня 1932 року його заарештували в Харкові й звинуватили «в проведенні контрреволюційної агітації» за допомогою його літературних творів. Багряний сидів у в`язниці, його катували, але він зміг втекти за кордон. За кордоном Багряний продовжував свою діяльність — допомогав українцям, втекшим з СРСР.Я вважаю щго саме за кордноном Багряний знайшов своє щастя — не у сенсі, що за кордоном йому жилось краще, ніж в Україні. Саме в період перебування за кордоном Багряний написав свій памфлет «Чому я не хочу повертатися до СРСР?». Я вважаю, що людина, яка врятувала життя багатьох людин своїм словом може відчувати себе реалізованою у житті, а тому й щасливою.

Я вважаю, що вбивство Медвина було необхiдним, бо iнакше не могло бути. Медвин з самої першої зустрiчi з Григорiєм Многогрішним знущався над ним більш, ніж над кимось ще. Можливо це сталося тому, що Медвину так наказало партійна влада. Можливо, так убло заведено — над кимось одним знущатися більше. Можливо, це якась ідея Медвина націлена на те щоб показати себе справжнім чекистом. Як би то ні було, але Перебування з Медвиним — усі знущання: цей майор-садист виламував ребра, вивертав суглоби, морив голодом — назавжди залишилися у пам`яті Григорія. Та коли Григорій збежав Медвин, яку б ціль він не переслідував, мусив повернути Многогрішного до табору. Я вважаю, що доки жив один з них, інший не зміг би спокійно жити, не зміг би спокійно закрити очі, заснути, не зміг би відчувати нічого, крім ненависті та страху за своє життя.З точки зору законодавства, усіляке вбивство — тяжкий гріх, та це навіть не тема для роздумів чи обговорення. Вбивство — злочин й точка. Але з любої іншої точки зору усе навпаки. Навіть традіційна мораль говорить нам: око за око. Медвин переступив закон своїми діями та закон має більш не захищати життя Медвина та він отримав те, що й мав отримати по справедливості.